8 січня, українському поету-шестидесятнику Василю Симоненку могло б виповнитися 90 років, натомість йому назавжди 28 років.

Писати вірші Василь Симоненко почав ще в студентські роки, однак довго тримав їх у шухляді. Фактично улюбленцем молоді він став 1962-го (за півтора року до смерті) після виходу першої збірки віршів «Тиша і грім». Він не дожив три тижні до свого 29-ліття.

Його поезії, які допускали до друку, коригували, «приводилися до норми». Не так давно стало відомо, що «офіційні» рядки відомої поезії «Любове грізна! Світла моя муко! Комуністична радосте моя!» в авторському варіанті звучали по-іншому: «Любове світла! Чорна моя муко! І радосте безрадісна моя!». І це не єдиний випадок цензорської «допомоги».

Показовим є і випадок, про який згадує Євген Сверстюк. Під час творчої зустрічі в Черкаському педінституті на сцену надійшла записка: «Яку це Ви самостійну Україну маєте на увазі, коли пишете: «Хай мовчать Америки й Росії… », «Маю я святе синівське право з матір’ю побуть на самоті». Василь спокійно й наче недбало прочитав цю записку та сказав: «У мене Україна одна. Якщо автор запитання знає другу – хай скаже. Будемо вибирати». «Йому платили чистою монетою за ту повноту щирості, яка була, по суті, недозволеною відвертістю в ритуалі маскараду й узвичаєного фальшу», – констатував Сверстюк.

Можна (1956)

Можна вірить другові чи милій,

Марить наяву чи уві сні,

Білизну червневих ніжних лілій

Заплітать букетами в пісні.

Можна жить, а можна існувати,

Можна думать – можна повторять.

Та не можуть душу зігрівати

Ті, що не палають, не горять!

Люди всі по-своєму уперті:

Народившись, помирає кожна,

А живуть століття після смерті

Ті, що роблять те, чого «не можна».

У бібліотеках громади відбувся поетичний челендж до 90-річчя Василя Симоненка #Твої_вірші_думок_великих_злиток_ У_них_епоха_і_життя_нове…