Меню
Історична довідка
Бібліотеки — один з найбільш древніх культурних інститутів людства.
У 17 столітті Нові Санжари були сотенним містечком у складі Полтавського полку, існувала козацька школа, в 1839 році замість неї відкрито церковнопарафіяльну, пізніше і земське училище.
На території Новосанжарського району у ХІХ ст. існували невеликі книжкові зібрання при парафіяльних училищах, церковно-приходських школах та приватні бібліотеки (якими користувалось обмежене коло читачів). У панських маєтках — Перцовича у Нових Санжарах, Андрія Лук’яновича в с. Шедієве — в одному з найбагатших у Полтавській губернії, була рідкісна книгозбірня з цінними, унікальними виданнями, яка налічувала більше 15 000 томів. Невелика частина картин і книг вивезена власниками у 1917 році. У 1919 році маєток, або як його називали «Шедіївський замок» було зруйновано разом із прекрасною картинною галереєю і багатою бібліотекою.
У 1912 році на території району діяло 5 церков, при кожній з них були невеликі церковні бібліотеки і церковнопарафіяльні школи. Відомо, що у бібліотеці при Миколаївській церкві було 179 назв книг релігійного змісту, серед них кілька унікальних раритетних видань: дві українські тріоди Київського друку 1631 та 1648 років. «Триод цветная» львівського видання 1642 року, подарована, як значилося в запису, якимось Данилом Скляренком «з братією» жителям «Нова города Санжарова», вірогідно ще в 17 столітті, Напрестольне Євангеліє львівського друку 17 століття. Також зберігались копії царських Указів, починаючи з 1718 року, метричні книги — з 1774 року, ісповідальні розписи — з 1786 року.
У 1919 році створено педшколу при якій діяла невелика бібліотека. На початку 1920 року відкрили сільбуд, при якому працював народний театр і організовувані ним хати-читальні в Нових Санжарах та навколишніх селах створено 7 хат — читалень. На 1935 рік це був селянський районний Будинок культури і мав глядацьку залу на 350 місць та селищну бібліотеку (кількість фондів невідома).
1923 року створено Новосанжарський район (35 населених пунктів) і хати-читальні діяли у всіх великих селах району. Відомо, що фонди комплектувались в основному книгами серії «Народна бібліотека» (невеликі дешеві книжечки для «народного читання») та газетами і журналами. Рада Новосанжарського районного селянського Будинку культури, очолювана
І. О. Димою, організовувала виїзди в села району з лекціями та заняттями по ліквідації неписьменності.
Після визволення району від німецько-фашистських загарбників бібліотека відновила роботу у жовтні 1944 року, книги збирали у населення, за 3 місяці зібрано 570 книг. З 1945 року книги надходили з обласного культосвітнього відділу, потім з бібколектора. На початок 1946 року фонд склав 700 книг і 500 брошур. Бібліотека обслуговувала дорослих і дітей. Штат складався з 2-х працівників. Завідуючою працювала Чумак Катерина Петрівна, бібліотекар — Діхтенко Ганна Кузьмівна. У 1948 році створено дитячу бібліотеку до якої передали книги з районної бібліотеки. Ця бібліотека знаходилась у пристосованому приміщенні, колишнього гостьового будиночка — маєтку Перцовича (на цьому місці пам’ятник Т.Г. Шевченку) площею 150 кв.м, читальним залом на 10 місць, абонемент (2 кімнати), методичний кабінет. Центральний будинок Петра Перцовича використовувався в радянські часи як будинок культури. У 1951 році створено пересувний фонд бібліотеки — бібліотекар Яценко Катерина Іванівна. На кінець року книжковий фонд становив 8 394 примірники. До середини 70-х років штат бібліотеки налічував уже 6 працівників.
На початок 1952 року у районі було 58 бібліотек: районна бібліотека для дорослих, районна бібліотека для дітей, 5 сільських бібліотек — у селах: Великі Солонці, Драбинівка, Полузір’я, Мала Перещепина, Бредуни, 30 колгоспних, 15 клубних бібліотек і 6 профспілкових (відомчих): профспілкова бібліотека райфінвідділу, підприємств МТС, «Червоний кустар» та «Червоне проміння», «Заготзерно» (с. Руденківка) і бібліотека методкабінету райкому КПРС. Загальний бібліотечний фонд налічував 72 919 примірники. На 1967 рік у районі налічувалось 106 населених пунктів, мережа бібліотек складала 60 закладів: районна бібліотека для дорослих, районна бібліотека для дітей, зональна бібліотека у с. Нехвороща, 27 сільських бібліотек, 6 відомчих, 25 колгоспних з загальним фондом 332 776 примірників. У багатьох приклубних та колгоспних бібліотеках працівниками були завідуючі клубами, бухгалтери і навіть продавці магазинів. Поповнення фондів цих бібліотек здійснювалося за рахунок колгоспів та організацій. Сільські та приклубні бібліотеки також комплектували свої фонди через обласний культосвітній відділ, а пізніше через створений обласний бібколектор. Деякі колгоспні бібліотеки працювали до початку 70-х років. До середини 70-х рр. штат районної бібліотеки налічував 6 працівників. Завідуючою бібліотеки працювала Лопатко Лідія Олександрівна.
У 1979 р. створено Централізовану бібліотечну систему, яка об’єднала 2 районні бібліотеки — дитячу та дорослу, Нехворощанську зональну бібліотеку та 44 сільських бібліотек — філій. На час централізації бібліотечні фонди становили 423 952 примірників. Створені нові відділи у районній бібліотеці: відділ комплектування і обробки літератури, відділ обслуговування, відділ збереження літератури, методичний відділ. Директором централізованої бібліотечної системи призначено Білич Віру Петрівну (працювала 1975- 2005 рр.).
У 1986 році районні бібліотеки були переведені у 2-х поверхове приміщення колишньої районної лікарні.
